Ще одна із легенд ;)!
Назва міста походить від слова "кремінь" - мінералу, якого багато в Кременецьких горах. Форма "Кремінець" швидше за все, ополячений варіант старої, української назви міста - Крем'янець.

За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.
- У слов'ян жінки самі вибирають собі наречених, - відповів князь і покликав доньку.

Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку в дар. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:
- Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.
Розлючений вождь Зайд наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого батька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву. Річка ця і досі плине по околиці міста.

Після утворення в 9 ст. Київської держави Кременець ввійшов до її складу. За Шимоном Окольським, перша згадка про місто відноситься до 1073 р., та відомості ці не підтвержені даними літописів. У 1199 р. галицька та волинська землі об'єднуються в одне князівство. Коли в 1226 р. під місто прийшли угри, руські війська вщент розбили їх, а король Андрій, як стверджує Іпатіївський літопис, "смятясь умом і поиде із землі борзо". Власне, тоді Кременець і був вперше згаданий в літописі.

Кременець у той час швидко розвивався, багатів. У 1240 року орди татаро-монголів підійшли до міста, хоча не змогли його здобути. Схили гори були тоді стрімкіші і не покриті лісом. Татарське військо обступило замкову гору з усіх боків. Але місто врятували пекучі зимові морози. Усі схили гори люди полили водою, яка замерзла, а тих небагатьох із ворогів, яким все ж вдавалось видертись до мурів фортеці, люди, обороняючись, поливали киплячою смолою.

В 1255 р. під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення було відбудоване.

В 1438 роцi місто добилося самоуправління. Війти та радники засідали в ратуші на ринковій площі, а в замку була резиденція старости - представника князівської влади.

У середньовіччя Кременець рахувався одним з найбільших міст Волині. В 16 ст. тут мешкало понад 6 тис. людей.

Поляки і досі вважають Кременець своїм містом, часто плутають його місце розташування із західної України на східну Польщу. Польський період у житті міста розпочався 1569 року - в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Речі Посполитої.

У 1-й пол. 17 ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині. Кременчани взяли участь у визвольній війні українського народу (1648-1654). Восени 1648 козаки та місцеві повстанці здобули й зруйнували замок. Восени 1648 року козацький полковник Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременецького замку і взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, а замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від звірячих знущань козаків.

З того часу Кременецька твердиня вже не була відбудована.

За Вічним миром 1686 Кременець залишився в Речі Посполитій. В 1692 р. в усіх установах впровадили польську мову, а на початку 18 ст. православні храми перетворили на уніатські. У 2-й пол. 18 ст. в Кременці діяли уніатський (базиліанський) і 4 католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька уніатських церков. Під владою Польщі місто перебувало до 1795 року.